Неділя, 22.07.2018, 04:14
Вітаю Вас, Гість

Патріотичне виховання

Засвоєння духовного багатства, яке створювала українська нація тисячоліттями, є метою і змістом виховання сучасної повноцінної високоморальної особистості.

Плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини. Виняткову роль у цьому процесі відіграє формування переконань, норм, принципів, правил, звичок суспільної та особистої по­ведінки, передавання традицій роду і народу, що у своїй єдності й взаємозв’язку становлять основу культури суспільства та кожної окремої людини. Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію, налаштовані патріотично й водночас толерантно, з повагою ставляться до інших людей, їхніх національних культур, держав. Зростити і виховати таку генерацію українців, духовно багатих особистостей можна за умови розвитку національної освіти, у якій би систе­ма виховання, навчання і розвитку ґрунтувалася на передових ідеях вітчизняної і зарубіжної філософії, засадах української етнопедагогіки, прогресивній науково-педагогічній думці і яка б органічно синте­зувала суспільні освітні впливи та родинне виховання.

Одним із завдань української системи освіти є пробудження і виховання в кожній дитині, підлітка, юнака патріотичних почуттів, залучення до вищих цінностей:

  • любові до батька й матері, родичів, своїх предків, рідної землі;
  • любові до рідної мови, культури, народу, пошани до його історичного минулого, національних традицій і звичаїв;
  • глибокого усвідомлення власної національної належності, відчуття єдності зі своїм народом;
  • синівської любові до Батьківщини — України, готовності захищати її від посягань і працювати, творити задля її кращого майбутнього тощо.

Успішність розв’язання цього завдання більшою мірою залежить від програм розвитку, навчання і виховання, за якими працюють дошкільні, загальноосвітні, позашкільні, професійно-технічні, вищі навчальні заклади, а також зумовлюється ефективністю пошуку, розроблення й впровадження у прак­тику освіти досконалих механізмів, методик і технологій громадсько-патріотичного виховання. Однак реалізація такого важливого соціального завдання ускладнюється тим, що традиційний підхід до ви­ховання особистості через систему спільних зусиль навчального закладу, сім’ї та суспільства не завжди є ефективним.

Особливо цінною для сучасної практики є педагогічна спадщина талановитого українського педагога-гуманіста, педагога-новатора і філософа В. Сухомлинського. Запропоновані ним форми і ме­тоди освітнього (в широкому сенсі) впливу на дитячу особистість актуальні й тепер, вони знаходять безліч прихильників у виховних системах різних країн світу. Він вбачав пріоритет у формуванні нового покоління свідомої молоді, вихованні справжніх патріотів, що по-справжньому люблять батьківщину, горді за свій народ та його історичне минуле, відповідальні за його майбутнє.

Цю найважливішу закономірність виховання видатний український педагог В. Сухомлинський визначав по-своєму: виховувати маленьку дитину так, щоб у неї були цінності душі, які дісталися їй дорогою ціною. Саме в молодшому віці, коли дитина дуже чутлива до емоційних впливів і схильна до наслідування, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкривати їй зміст народ­ної і світової культурної спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати пер­ший практичний досвід прояву рухів душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, отчого краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, — всього, з чого для кожного починається Батьківщина. «.. .Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб піти по землі, хто байдужий до матері, що вигодувала його, не здатен переживати високі патріотичні почуття».